Легенда стародавня свідчить: «Якось лісами тутешніми (а були вони в ті часи ще більш густішими і дрімучими, аніж тепер, а села ховалися в них над річками від набігів злих, ворожих) брів мандрівник – стара людина в одязі убогому. Зайшов він в одне село лісове, попросив у господаря крайньої хатини хліба. А той якраз у дворі чимось займався і махнув рукою: «Йди собі, чоловіче, ніколи мені з тобою ляси точити». Образився старий, вийшов з села, обернувся на нього – і раптом воно все скам'яніло.
Потім побрів собі далі, на лужку знайшов папороть їстівну, підкріпився, відпочив і відправився своєю дорогою. На камені, де він відпочивав, сліди босих ніг відбилися – один величезний і ланцюжок трохи менших, звичайних людських. Старі люди кажуть, що тим мандрівником був сам Господь».
Згідно з іншим переказом, саме в цьому місці відбулася битва між Богом і темними силами, після якої переможений Цар Темряви залишив на камінні глибокі подряпини від кігтів, а Бог, повертаючись на небо, зробив декілька кроків по каменю.
Матеріалістичні гіпотези трохи інакше трактують походження цього дивного явища: льодовик наніс камені десь близько 20 тисяч років назад. Але невже він міг настільки симетрично, настільки життєво достовірно збудувати вулицю з майданом і із справжніми «будинками», «школою» і навіть «церквою»?
Сосни та інші дерева тутешнього лісу обступили валуни, коливається високо у піднебессі їхнє гілля – вартують «село». Століття проходять, а вони все вартують. Деревина тут трохи дивна – тонкі стовбури, якесь тьмяне, похмуре листя, жовтувата хвоя. Через декілька кілометрів – молода зелень до сонця рветься. А ось «зачароване місце» ніколи яскраво-зеленим не було.
Якщо босоніж стати в скам'янілий «Божий слід» в прохолодну погоду, то він виявиться зовсім не холодним. Згідно з повір'ям, той, хто постоїть у сліду, наповниться здоров'ям, а бажання, загадане тут, збудеться.
Камінь з «людськими» слідами теж незвичайний. Його частина немов зрізана ножем – настільки рівно, немов скибка хліба від буханця. І ще одна особливість: на боці валуна видніється «шов» – створюється враження, що добрий кам'яний шмат пришили або приварили до основної маси. Диво в тому, що «шов» зроблений із каменів-«стіжків» іншої фактури, відмінної від основи валуна. Який велетень виконав це «шиття»?
Добиратися до Кам'яного Села доведеться вибоїстими лісовими дорогами. І немов у казці зустрінете на шляху тетеруків, зайців, білку, орла. У селах, над берегом стрімкої Уборті, де вода завжди жовтувато-коричнева, на деревах висять борті – стародавні вулика з колод. Поліщуки до цих пір не відмовилися від вікового бортництва, бджоли в цих колодах і далі рояться, мед добрий збирають.
Легенда про скам'яніле село наклала свій відбиток на звичаї гостинності у цих краях. І хлібом, і медом, і зібраними у лісі грибами-ягодами поділяться тут щедро, від душі…
© «Автотурист», червень 2011
