Родоначальник промисловців Терещенко – міщанин з Глухова Артем Якович (1794–1873) – мав трьох синів: Миколу (Ніколу, 1819–1903), Федора (1832–1894) і Семена (1839–1893). Дочка середнього з братів – Наталія Федорівна (1890–1987) – вийшла у 1910 році заміж за предводителя дворянства Бердичівського повіту Київської губернії графа Сергія Уварова (1885–1932), а Турчинівка – це було придане нареченої. Облаштовувати садибу почав у 1889 році ще Федір Артемович, але через п'ять років він помер, і завершували оформлення зовнішнього вигляду будинку і навколишнього парку вже без нього.
У підсумку в Турчинівці виросла витончена будівля, в рисах якої еклектично поєдналися і модерн, і ренесанс, і бароко. На відміну від панських будинків кінця 18 – першої половини 19 століть, яких немало дійшло до нашого часу (у якому стані – це вже інше питання), тут акцент робився не на громіздку ґрунтовність, а на витончену елегантність. І навіть зовнішній декор, у якому чітко проглядаються барочні риси, грамотно вписаний в структуру цегляних стін: в очі не впадає, але розглядати – приємно. Приїжджим особливо люблять демонструвати розміщений над західним фронтоном герб Уварових – і в цій демонстрації вчувається характерна для провінції гордість причетності: мовляв, якщо не ми, то вже предки наші, бачите, біля яких знатних людей мешкали.
Всередині також збереглися елементи оригінального оформлення – наприклад, ліпнина на стелях і стінах, але враження від залишків цієї минулої краси – гнітюче. І це не дивлячись на те, що будівля не порожня – в колишніх покоях ось вже не одне десятиліття розміщується СПТУ-30, що готує фахівців для сільського господарства (не виключено, що саме завдяки цьому палац і зберігся у первозданному вигляді). Проте міркувати на тему матеріального забезпечення вітчизняної освіти, а разом з нею – і культури (включаючи сюди і кошти на відновлення національної архітектурної спадщини) – немає бажання. Надто банально і безнадійно...
Повернемося краще до Уварових: Наталії Федорівні було призначено прожити довге життя, але значну її частину, на жаль, – не в Турчинівці. Більшовицький переворот 1917 року торкнувся сім'ї Уварових-Терещенків безпосередньо – як заможні люди вони навряд чи могли розраховувати на лояльність нової влади (до того ж двоюрідний племінник Наталії Уварової - Михайло Терещенко - був одним з лідерів Тимчасового уряду Росії, займаючи у ньому посади міністра фінансів і закордонних справ). Сергій Уваров швидко опинився за кордоном, а його дружина невідомо чому забарилася у Турчинівці. У селі до цих пір розповідають легенду про те, як за пані прийшли «люди у шкіряних куртках», як вони прийняли графиню за прислугу, оскільки Наталія Федорівна, котра сама відкрила відвідувачам двері, одягнена була скромно, як вона не стала захожих гостей переконувати у цій помилці, і тихенько зникла через чорний хід палацу, біля якого був прив'язаний вірний кінь.
Як би там не було, Уваровим вдалося возз'єднатися вже на чужині – у Англії. У 1920-х роках вони перебралися до Парижа, де і розлучилися назавжди – Сергій Сергійович повторно одружився на доньці колишнього значного чиновника МВС Російської імперії Софії Алферакі, проте у 1932 році помер. А Наталія Федорівна жила дуже довго – її не стало лише у 1987 році (вона теж вдруге вийшла заміж – за французького авіатора, графа Луї де Гвідона). 97-річна жінка на п'ять років пережила свого сина – теж Сергія Сергійовича (у подружжя була ще дочка Наталія, народжена у 1911 році, але її доля невідома). Зараз рід продовжує її внук – Жак Уваров.
Племінник Наталії Федорівни по батьківській лінії – Мішель Терещенко – кілька років тому навідувався до Турчинівки, але оглядовою екскурсією все і закінчилося, хоча місцеві жителі (особливо ж – керівництво і викладацький склад СПТУ-30), мабуть, розраховували на певні матеріальні преференції. Не ті вже, мабуть, Терещенки, що були сто років тому, далеко не ті…
© «Автотурист», червень 2010
