Народився я у Києві, на бульварі Шевченка напроти Володимирського собору, хоча батьки мої з Росії: батько з Пітера, мама – з Уссурійська під Владивостоком.

У вузькому сенсі мала батьківщина для мене – це київський район Костопальник, який окреслений вулицями Клименка, Кривоноса, Червонозоряним та Повітрофлотським проспектами. У нас у дворі жили легендарний футболіст Анатолій Бишовець, актор Лев Перфілов (1933 / Коломна • Московська область • Росія – 2000 • Київ) – Гриша «Шість на Дев'ять» з «Місце зустрічі змінити не можна». У одного з його синів, до речі, кличка між хлопчаками була «Фашист», оскільки всі ми, граючи у війнушку, хотіли бути партизанами або розвідниками, а він чомусь весь час висловлював бажання воювати «за німців». За що постійно і отримував стусанів, причому – у рукопашному бою – ми були нещадними до «зрадників» та «окупантів».

Київ – це місце, яке більше за все люблю, проте останнім часом він став перетворюватися на велике роздуте і недоглянуте село. Міська влада мародерствує. Взяти хоча б перекриття Хрещатика на вихідні: я розумію, що в селі центральна вулиця за визначенням призначена для променаду, але бродити шістьома смугами проїжджої частини, залишаючи за собою пластикові пляшки у надії зустріти фокусника, знайомого або яку-небудь відому особу в натовпі – це ознака дрімучого провінціоналізму.

Я усвідомив, наскільки сильно змінилося моє рідне місто, та і весь світ навколо, коли побачив, що в кінотеатрі «Зірка», у який ми хлопчаками ходили на «Зорро» та «Невловимих», розмістився найкрутіший стриптиз-бар Києва. Двоповерховий.

Україна

Їхав я якось зі своїм близьким другом Льошею Морозовим на концерт до друзів-байкерів у Чернівці – через Старокостянтинів, Хмельницький, Кам'янець-Подільський, і він каже: подивися, наскільки у нас класна країна, і наскільки убога держава. Так от, я ці речі ніколи не плутаю: під колесами машини – їх держава, а за склом машини – наша країна. Країну я обожнюю, а що стосується держави, то постійно виникає бажання пустити декілька могутніх бульдозерів за маршрутом від донбаських териконів до львівських Карпат і у зворотному напрямі – з обов'язковим заїздом на київські Печерські горби.

Регіон

Закарпаття – це те місце в Україні, окрім Києва, де я хотів би жити. Довго. Якщо більш локально, то десь в районі Мукачевого або Стужиці під Великим Березним: рано весна приходить, пізно зима починається. Люди добрі, працьовиті, внутрішньо зосереджені. Я там служив у прикордонних військах два десятки років тому, а зі службою у мене пов'язані лише позитивні спогади та емоції.

Вважаю, що набагато краще побудувати будинок у горах і обладнати біля нього басейн, аніж поїхати на море, скажімо, до Ялти, і терпіти там місцевих жителів та їх боротьбу з відпочиваючими.

Місто

Окрім Києва, сто відсотків – Мукачеве та Чернівці – такі два маленьких українських Відня, доглянуті, бруківчасті. Пітер. Рідне місто мого коханого тата і улюблене – моє.

Я чотири роки працював у Москві і знаю напевно, що коли 15 млн. осіб одночасно виходять з дому, щоб сісти до метро або автомобіля і потрапити на роботу, то рівень негативної енергетики просто зашкалює: всі спізнюються, всі один одного терпіти не можуть. А в таких містечках, як Мукачеве, Чернівці, Чернігів – якось добрієш.

Село

Враховуючи 15-річний досвід заняття ралі, я цей бік України знаю дуже добре, в тому числі - і ґрунтові дороги. На першу згадку можу відзначити Северинівку, що за 25 км від Одеси, – у цьому селі знімався «Зелений фургон» з Харатьяном (Дмитро Харатьян, 1960 / Алмасик • Ташкентська область • Узбекистан – російський актор. – «Автотурист») і Брондуковим, і ось ця асоціація додає певного шарму цілком звичайному степовому поселенню. Берегомет у Чернівецькій області – багато туди їздили на перегони, надзвичайно мальовнича місцевість і непогана команда КВК. Правда, це не зовсім село, а селище міського типу, проте... Від нього до Шурдинського перевалу рукою подати. А Шурдин – краща ралійна спецділянка України. До речі, за всю історію ралі в Україні вигравали змагання на Шурдині лише два Олександри Салюки – батько та син (найбільш титуловані та шановані українські спортсмени-ралійники. – «Автотурист»).

Місцеві жителі

Одесити – це дійсно своєрідний народ. Я впевнений, що одна з дурниць, яку може вчинити доросла людина, – це запитати у одесита дорогу. Щось схоже відбувається у московському метро, коли тобі п'ять чоловік говорять п'ять різних варіантів, тому що вони самі теж не москвичі, але їм так подобається, що якийсь простак оголосив про себе як про не москвича на повнен голос. У Одесі запросто можна зіткнутися з чимось подібним. Тому у цьому місті краще користуватися картами та навігаторами. До речі, у мене є універсальна рекомендація, як не блукати у незнайомому місті – попросіть у місцевих таксистів вивести вас на потрібну точку. Це обійдеться вам в невелику суму, та зате ви позбудетеся нервування, пов'язаного з пошуком потрібної адреси.

Річка

Це, безумовно, Дніпро – і тут я не буду оригінальний. Якось їхав до Литви на перегони і в Білорусії перетинав «Дняпро», який там якихось незвичних для мене маленьких розмірів – неначе побачив свою рідну річку трирічною, тоді як у нас вона – доросла, зріла, змужніла.

Окрім Дніпра, – це Ворскла під Полтавою, куди ми з хлопцями іноді їздимо до друзів просто відпочивати: риболовля, гітара, вогнище, шматок м'яса, пляшка горілки, ящик пива, березові та дубові колоди. Там є такі місця, куди комфортно на 3–4 дні приїхати, незважаючи на погоду. Головне – у гарній компанії.

Ще – закарпатська річка Уж, на якій я служив у зелених погонах. Там, до речі, така смачна форель на грилі…

Пейзаж

Краєвид, який у мене відкривався з балкона на чотирнадцятому поверсі на Батиєвій горі, – видно було пів-Києва, але потім все забудували. Любив виїжджати на Лису гору, коли там ще не було шлагбаумів – звідти дуже добре видно Південний міст, Дніпро і Лівий берег. Оглядові майданчики на Печерську – біля Маріїнського палацу, на Володимирській гірці, хоча зараз огляд з них дещо закритий деревами. Парк поблизу Музею Великої Вітчизняної війни.

Дуже мальовничо, коли зі Стрия рухаєшся у бік Карпат ще по рівній дорозі, а на горизонті вже відкриваються контури гір, що поступово наближаються.

Але найдивовижніше, мабуть – це Кримське узбережжя, але якщо стояти до моря не лицем, а спиною. Тому що гірський хребет, що відокремлює Південний берег Криму від Криму степового, – це реально дуже гарно. Особливо у районі Оползневого – це місцина, де мені краще за все мріється. А гонщикам – швидше всього їдеться серпантином на Байдарські ворота і за кряж.

Автомобіль

«Порше» – тут інші варіанти навіть не обговорюються. Це авто, у якому немає жодної лінії, проведеної просто задля краси, все – функція: аеродинаміка, колія, база, кліренс, підвіска, компоновка, баланс.

Траса

Мені загалом все одно, у який бік веде асфальт. Але багато спогадів пов'язані зі старою одеською трасою (до речі, одесити її іменують «Київським шосе»), яка 15 років тому двосмуговою була лише до Білої Церкви і останні кілометрів 40 до Одеси, – це перші поїздки далеко, перші виїзди колоною, це обов'язкова кава у Любашівці, яку зараз пролітаєш, навіть не помічаючи.

Ділянка траси М06 «Київ – Чоп», яка між Стриєм і Ужгородом, – високого класу, при тому що це – гірська дорога. Коли заїжджаєш за Стрий – реально відчуття таке, що ти десь непомітно перетнув європейський кордон.

Але улюблений шлях – це зворотній. І хоча Макаревич колись співав: «Я с детства склонен к перемене мест, я путаю прощанье и прощенье, мне дорог в путешествии отъезд, всегда с трудом дается возвращение», – мені повернення ніколи не дається насилу – я люблю шлях, яка веде додому.

ДАІ

Колись говорили, що буває ДАІ погана, дуже погана, кримська та київська Солом'янського району. Часи змінилися, але я як і раніше, вважаю, що найбіль, скажемо м'яко, непривітна дорожня міліція – кримська. Її представники без жодних докорів сумління можуть зупинити тебе о п'ятій годині ранку, коли ти крутишся по Ялті, розшукуючи потрібний будинок – і відверто прискіпуватися, не усвідомлюючи, що ти гість, приїхав на півострів залишити купу грошей, при цьому ти тільки-но з дороги, за плечима – близько тисячі кілометрів, тверезий, втомлений, нічого грубо не порушив і що тобі краще просто допомогти зорієнтуватися у малознайомому тісному покрученому курортному місті.

Це вже не кажучи про технічну підкованість кримської міліції. Якось у Армянську у мене намагалися виміряти рівень CO у машині з дизельним двигуном – я, відверто кажучи, пошкодував їхній апарат, хоча міг би посидіти і постежити, як там плавляться запобіжники.

Попутник

Це, поза сумнівом, мій колега по музичній групі «Індіанаполіс», один з кращих гітаристів Європи Олексій Морозов – людина, яка проїхала зі мною на правому сидінні спортивного «Порше» більше за всіх в Україні. Він комфортний тим, що своїх п'ять інфарктів праворуч від водія вже пережив, він не «мутить», не намагається вести машину, повністю довіряючи мені як водієві. Це дуже важлива якість для пасажира, який повинен розуміти, що тому, хто за кермом, необхідно створити комфортні умови, оскільки саме від нього залежить, доїдеш ти до місця призначення чи ні. Адже у «Боїнгу», піклуючись про свою безпеку, ви не проситимете пілота летіти тихіше, нижче, зупиниться десь переночувати. Тому до водія необхідно ставитися як до командира корабля.

Сувенір

Ніколи не клопотався із цього приводу, але одного разу вирішив обклеїти магнітиками холодильник. Перебуваючи у Детройті, США, накупив там стільки цих магнітиків, що заледве не довелося придбати ще одного холодильника. Найпам'ятніший сувенір був, коли ми їхали рекордний заїзд у 2003 році на Дмитровському полігоні під Москвою, де наш екіпаж за добу пройшов 5 088 кілометрів, і у мене на швидкості 241 км/год рвонуло заднє ліве колесо – все, слава Богу, обійшлося, а потім мені подарували цей диск, прикрашений шматками шини, подібно до того, як діти малюють сонечко – це те, на що перетворилося «поранене» колесо, поки я на трьох точках 10 кілометрів шкандибав до піт-лайну. Пам'ятне лахміття...

Страви

Я три роки пропрацював в команді «Мальборо-Пежо-Тотал» на чемпіонаті світу з ралі і ми харчувалися за системою французького професора Монтіньяка, дієта якого спеціально прописана під навантаження і активне життя. З роботи з чемпіонами світу я засвоїв, що найбільш правильна річ у дальній дорозі – це зранку з'їсти тарілочку спагеті, – або просто з овочами, або ті, які у нас зазвичай називають макаронами по-флотськи. І вважайте, що ви заправили свій організм як мінімум до чотирьох годин дня. Тільки вони повинні бути з муки твердих сортів і варитися 4–6 хвилин, не більше. Менше пива та картоплі, більше гречки, спагеті і простих овочів під соняшниковою олією.

Напої

Найкорисніший та живильний – це вода: не мінеральна і не газована. Ще непогані для тонусу з безалкогольних – вишневий сік та німецький напій «апфельшоле» – яблучний сік і газована вода у пропорції 1:1 плюс кілька кубиків льоду. Кава – тільки перед їжею.

Музика

Я дуже люблю «Пінк Флойд» та «Іглз», але ця музика у машині – найкоротший шлях на зустрічну смугу. Тому у дорозі через ритм віддаю перевагу кантрі. Гарт Брукс, Бред Пейслі, Кенні Чесней, Кенні Роджерс, Шинайя Твейн, Шеріл Кроу, Джон Майер, Раскалл Флетс, Алан Джексон, «Біттлз», Елвіс – золотий фонд музики у дорогу. Але якщо треба кудись доїхати швидко, та ще в умовах складної дорожньої обстановки, то в салоні автомобіля взагалі повинні панувати тиша, максимальна концентрація та повний самоконтроль.

Книга

Пробував читати нових авторів і зрозумів, що для мене нецікавим є те, що думають сучасники про час, у якому я живу, – я сам здатен зробити якісь висновки. Ще менш цікаво, що мої сучасники думають про минулі часи. Тому не читаю, а перечитую: Ремарк – весь, О. Генрі, новели – усі, «Троє в човні, не рахуючи собаки» – з будь-якого місця, Стефан Цвейг – повні зібрання творів, Моріс Дрюон – цикл «Прокляті королі».

Кіно

Мені дуже подобається фільм «300 спартанців» – сама історія подобається, подобається, як вона подана. Напевно, тому, що останнім часом це – єдине кіно, де тобі показують людей, у котрих в житті є принципи, за які вони готові померти, і ці принципи ніяк не пов'язані з грошима. З цієї ж серії улюблених кінофільмів: «Аромат жінки», «Рей», «Траса 60», «Взвод», «Снайпер», «Останній бойскаут». Мультфільм «Тачки». Подивився гучний «Аватар» – відстій повний, демоверсія нових технологій, яка чіпляє око, але зовсім не чіпає душу. Я у «Аватарі» не співчуваю жодному з героїв або обставині. Вся історія, на яку витратили півмільярда доларів, давним-давно описана у мультфільмі «Пакохонтас».

Особистість

Алессандро Занарді – великий гонщик і наш сучасник, якому в аварії відірвало обидві ноги, але він після лікування повернувся на трек на протезах. І зміг виграти гонку у неінвалідів на спеціально підготовленому BMW з ручним керуванням. Ось на таких прикладах необхідно виховувати дітей.

Поради

• Коли ви на швидкості 120 км/год палите, міняєте диск у програвачі, шукаєте під сидінням пляшку з водою, – автомобіль за цей час проїжджає 33 м/сек. Робіть висновки.

• Якщо однією рукою ви тримаєтеся за кермо, а іншою – за жіноче коліно – і те, і те ви робите погано. Спочатку довезіть, а потім вже – все інше.

• Кермо необхідно тримати з таким же зусиллям, як птаха – щоб не задушити, але щоб і не вирвався. Стиснув сильніше – перевищив свою швидкісну межу. Скинь швидкість до комфортної.

• Якщо ви їдете за кермом, і вам усі навколо заважають, то неправильно їдете ви, а не вони…

© «Автотурист» , червень 2010